Співбесіда DevOps і SRE — це не про перелік інструментів, а про рішення в умовах обмежень: що відкочувати першим, на що ставити алерт і що свідомо лишити зламаним до ранку. Нижче — питання, які ставлять найчастіше, кожне з еталонною відповіддю. Junior: базова теорія, визначення та прості практичні кейси.
Readiness вирішує, чи слати на под трафік; liveness вирішує, чи перезапускати контейнер. Спрямуйте liveness на спільну залежність — і повільна база перетворюється на шторм перезапусків по всьому кластеру, бо всі репліки провалюють ту саму перевірку в один момент. Провал readiness лише виводить под з ротації, а решта продовжує відповідати.
Образ — незмінна файлова система з метаданими; контейнер — запущений екземпляр із записуваним шаром зверху. Образи збираються шарами і кешуються пошарово, тому порядок інструкцій у Dockerfile визначає час перезбірки: встановлення залежностей до копіювання джерел означає, що правка коду його не скидає.
Deployment вважає поди взаємозамінними і дає їм випадкові імена; StatefulSet дає стабільні ідентичності та стабільні томи, а піднімає й гасить їх за порядком. StatefulSet потрібен, коли важлива ідентичність: репліка бази, усе, що має свій том на екземпляр. Використовувати його там, де вистачило б Deployment, — сповільнити викатки без виграшу.
Request — те, що планувальник резервує при розміщенні пода; limit — стеля, яка застосовується під час роботи. Без request планувальник виходить із нуля і може переписати вузол; надто низький ліміт памʼяті означає, що контейнер уб'ють за OOM при звичайному навантаженні. Тротлінг CPU на ліміті — тихіша відмова: под живий і просто повільний.
Обидва підставляють конфігурацію; Secret призначений для чутливих значень і зберігається в etcd у base64, а це кодування, а не шифрування, доки не ввімкнено шифрування на диску. Практичне правило: Secret прибирає значення з маніфесту й логів, але він не сховище секретів — для справжнього керування потрібне зовнішнє.
Чекаут, встановлення, збірка, тести, потім артефакт — образ чи пакет, — і лише потім деплой. Порядок важливий, бо кожен етап має падати якомога раніше і дешевше: лінтер до тестів, юніт-тести до інтеграційних. Пайплайн, який деплоїть до тестів, — це не пайплайн, а скрипт деплою із зайвими кроками.
Починати з того, що запущено і чим зайняте: ps або systemctl status, далі journalctl чи файл логу, далі df по диску і free по памʼяті, бо заповнений диск і вичерпана купа виглядають однаково як баг застосунку. Далі ss або netstat — чи слухає порт узагалі. Звичка спершу читати лог, а не гадати, коштує дорого.
Inode — це власне запис про файл: права, часові позначки, вказівники на дані, — а імʼя файлу лише запис у каталозі, що вказує на неї. Жорстке посилання — друге імʼя того самого inode, тому дані живуть, доки не видалено останнє імʼя. Символічне — маленький файл зі шляхом усередині, тому воно ламається при перенесенні цілі й уміє перетинати файлові системи, чого жорстке не може.
Зомбі завершився, але батько не прочитав код повернення, тому запис лишається в таблиці процесів — сам по собі нешкідливий, а коли їх купи, це баг батька. Load average — кількість процесів, які виконуються або чекають, включно з очікуванням диска, тому машина із завантаженням 8 і простоюючими ядрами зазвичай упирається у ввід-вивід, а не в процесор.
TCP встановлює зʼєднання, гарантує доставку і порядок та пригальмовує при заторі в мережі. UDP просто шле пакети — без рукостискання, повторів і впорядкування, — тому він швидший і потрібен там, де пізні дані гірші за відсутні: відео, голос, DNS-запити, телеметрія. Вибір TCP для потоку метрик дає блокування черги і нічого натомість.
На співбесіді ти говориш вголос під тиском. Кем поставить ті самі питання, оцінить кожну відповідь і покаже, що саме підтягнути.
Пройти інтерв'ю Junior DevOps / SRE →