Співбесіда з C++ перевіряє три речі: чи розумієте ви обʼєктну модель, чи можна довірити вам памʼять і чи знаєте ви, чого коштує стандартна бібліотека. Нижче питання, які ставлять найчастіше, кожне з еталонною відповіддю. Junior: базова теорія, визначення та прості практичні кейси.
Посилання привʼязується один раз, не буває нульовим і не перепризначається; вказівник буває нульовим, перепризначається і підтримує арифметику. Посилання беруть, коли обʼєкт мусить існувати, вказівник — коли може бути відсутнім. Оскільки посилання це псевдонім, а не обʼєкт, &ref дає адресу того, на що воно посилається.
Локальні живуть на стеку і вмирають у кінці області видимості. Усе, що прийшло з new, живе в купі, доки хтось не видалить. Глобальні і static живуть у статичній памʼяті всю програму. Розуміння, де саме ви перебуваєте, закриває більшість питань про час життя, включно з тим, чому повертати адресу локальної змінної зламано.
Три різні речі залежно від місця. У локальної змінної — один екземпляр, що переживає виклики. У глобальної змінної або функції на рівні файлу — внутрішній звʼязок, невидимість для інших одиниць трансляції. У члена класу — один спільний екземпляр, що належить класу, а не обʼєкту, і в статичного методу немає this.
const int* p вказує на те, що змінювати не можна, — сам вказівник рухати можна. int* const p — вказівник, який не можна перенаправити, але значення за ним писати можна. Читання оголошення справа наліво перетворює це на механіку замість вправи на памʼять, а const int* const p — обидва одразу.
delete парний до new, delete[] — до new[]; переплутати їх — невизначена поведінка, бо масивна форма зобовʼязана викликати деструктор кожного елемента. Витік — памʼять, яку виділили і не звільнили: програма продовжує її тримати, і довгоживучий процес росте, доки не помре. Розумні вказівники існують саме для того, щоб жодна з цих помилок не була можливою.
Лише доступом за замовчуванням: у struct члени публічні, у class — приватні. І те, і те може мати конструктори, методи та успадкування. Різниця угодою: struct для простих наборів даних, class — коли є інваріанти, які треба захищати.
Поліморфізм — це виклик одного інтерфейсу і отримання поведінки фактичного типу. Позначка методу як virtual означає, що виклик розвʼязується за динамічним типом обʼєкта під час виконання, а не за статичним типом вказівника. Без virtual виклик через вказівник на базовий клас виконає базову версію — найчастіше джерело здивування в тих, хто вивчає мову.
На співбесіді ти говориш вголос під тиском. Кем поставить ті самі питання, оцінить кожну відповідь і покаже, що саме підтягнути.
Пройти інтерв'ю Junior C++ →