Співбесіда Python-розробника охоплює внутрішню будову мови, асинхронність, Django або FastAPI і роботу з базою. Нижче — найчастіші питання з еталонними відповідями.
До кожного питання — еталонна відповідь, з якою можна порівняти свою.
Global Interpreter Lock дозволяє в CPython виконувати байт-код лише одному потоку одночасно, тому потоки ніколи не виконують Python-код паралельно на різних ядрах. При цьому потоки корисні для I/O-задач, бо на час блокуючих викликів GIL відпускається. Для CPU-задач потрібен multiprocessing, C-розширення, що відпускає GIL, або інший рантайм.
Списки змінювані, кортежі незмінні, через що кортежі хешовані й годяться як ключі словника. Кортежі трохи швидші й сигналізують читачеві, що це фіксований запис, а не зростаюча послідовність. Список беруть, коли вміст змінюється, кортеж — для фіксованих різнорідних даних на кшталт координат або пари, що повертається.
Декоратор — це викликаний обʼєкт, який приймає функцію і повертає заміну, щоб додати поведінку, не чіпаючи вихідне тіло. Декоратор заміру часу загортає виклик: засікти perf_counter до, викликати функцію, засікти після, залогувати різницю й повернути результат. Обовʼязково застосовуйте functools.wraps до внутрішньої функції, щоб імʼя, docstring і сигнатура оригіналу пережили інтроспекцію.
Звичайна функція обчислює все і повертає один раз; генератор призупиняється на кожному yield і відновлюється з того ж місця, віддаючи значення ліниво. Це означає сталу витрату памʼяті незалежно від кількості елементів, тому можна ітеруватися по файлу в гігабайти або по нескінченній послідовності. Саме yield перетворює функцію на скінченний автомат, який інтерпретатор уміє ставити на паузу.
*args збирає зайві позиційні аргументи в кортеж, **kwargs збирає зайві іменовані у словник. Їх застосовують, коли функція має приймати довільну сигнатуру — найчастіше в декораторах і обгортках, що прокидають усе далі. Дзеркальне застосування — розпакування: виклик f(*items, **options) розгортає послідовність і словник в аргументи.
Threading дає конкурентність усередині одного процесу і допомагає лише на I/O через GIL. Multiprocessing піднімає окремі інтерпретатори зі справжнім паралелізмом ціною запуску процесів і міжпроцесного обміну — це правильний вибір для CPU-навантаження. asyncio це однопотокова кооперативна конкурентність: задачі поступаються керуванням у точках await, що масштабується на десятки тисяч сокетів, але блокує все, якщо всередині корутини викликати синхронний код.
Контекстний менеджер гарантує підготовку та завершення навколо блоку — саме це використовує with, щоб закрити файл або відпустити блокування навіть при винятку. Реалізувати можна класом з __enter__ і __exit__ або генератором під декоратором @contextlib.contextmanager, який робить один yield між кодом підготовки та очищення. Метод __exit__ отримує інформацію про виняток і може придушити його, повернувши True.
Method Resolution Order задає порядок, у якому Python шукає атрибут по класах, і обчислюється алгоритмом лінеаризації C3. Він гарантує, що клас завжди йде раніше своїх батьків і що порядок базових класів дотримується, завдяки чому ромбоподібне успадкування поводиться передбачувано. super() йде по MRO, а не стрибає одразу до батька, тому кооперативне множинне успадкування вимагає, щоб кожен клас у ланцюжку викликав super().
N+1 виникає, коли queryset повертає N обʼєктів, і кожне звернення до повʼязаного поля породжує окремий запит. select_related вирішує це для ForeignKey і OneToOne, роблячи SQL JOIN і заповнюючи повʼязаний обʼєкт тим самим запитом. prefetch_related працює з ManyToMany і зворотними звʼязками: виконує другий запит і зʼєднує результати вже в Python, тому запитів виходить два, а не один.
Поверхнева копія створює новий зовнішній контейнер, але зберігає посилання на ті самі вкладені обʼєкти, тому зміна вкладеного списку видно через обидві копії. Глибока копія рекурсивно дублює все і дає повну незалежність ціною часу й памʼяті. На практиці з цього народжується баг зі змінюваним значенням за замовчуванням або спільним вкладеним конфігом, який один викликач змінює для всіх.
__repr__ адресований розробнику і в ідеалі має бути однозначним — часто це вираз, яким обʼєкт можна було б відтворити; саме його показують REPL і відлагоджувачі. __str__ адресований кінцевому користувачу, його викликають print() і str(), а за відсутності він падає назад на __repr__. Звичка реалізовувати __repr__ цінніша, бо вона робить читабельними логи й трейсбеки.
CPython звільняє обʼєкт одразу, щойно лічильник посилань падає до нуля, тому звільнення негайне й передбачуване. Оскільки одним підрахунком посилань не можна прибрати циклічні посилання, періодично запускається поколіннєвий циклічний збирач, який їх знаходить і збирає. Практичні наслідки: явно закривати ресурси все одно потрібно, а типова причина витоку памʼяті — посилання, що застрягло в кеші або замиканні.
На співбесіді ти говориш вголос під тиском. Кем поставить ті самі питання, оцінить кожну відповідь і покаже, що саме підтягнути.
Пройти інтерв'ю Python Backend →